"ГОЛОВНЕ - НЕ БОЯТИСЯ СКЛАДНИХ ЗАВДАНЬ I НЕ ВТРАЧАТИ БЕЗЦIННОГО ЧАСУ"

Глушкова В.В.

Дата публикации: 
2013

24 августа 2013 года 90 лет со дня рождения Виктор Михайлович Глушков.

 

Газета "День" также не обошла 90-летний юбилей Виктора Михайловича Глушкова. 23 августа 2013 г. в приложении "Маршрут №1. Українцi, що змiнили Свiт" выйшло эксклюзивное интервью с дочкой академика Верой Глушковой, кандидатом физико-математических наук, старшим научным сотрудником Института кибернетики им. В.М.Глушкова НАНУ.

 

Приводится на языке оригинала

Анна СТАВИЦЬКА, Наталiя ПОНЕДIЛОК,
Лiтня школа журналiстики "Дня"

На жаль, далеко не кожен громадянин України i нинi знає, що перший персональний комп'ютер створено у Києвi - пiд керiвництвом Вiктора Михайловича Глушкова. 24 серпня виповниться 90 рокiв вiд дня народження цього визначного вченого. У зв'язку з цим у Криму i в Києвi вiдбудуться науковi конференцiї, урочисте засiдання Академiї наук, вiдкриття експозицiї i Глушковськi читання в Полiтехнiчному iнститутi. У планах органiзаторiв також - проведення свята проспекту Вiктора Глушкова.

"День" поспiлкувався з дочкою вiдомого академiка - кандидатом фiзико-математичних наук, старшим науковим спiвробiтником Iнституту кiбернетики iм. Глушкова Вiрою Глушковою - про її генiального батька, про досягнення української кiбернетики i про те, чому таке славетне минуле не отримало вiдповiдного продовження в сучасностi, а також про сучаснi виклики iнформацiйного суспiльства.

"ГОЛОВНЕ - НЕ БОЯТИСЯ СКЛАДНИХ ЗАВДАНЬ I НЕ ВТРАЧАТИ БЕЗЦIННОГО ЧАСУ"

Точнiсть у розподiлi часу, намагання встигнути зробити якомога бiльше важливих справ - такi риси, певно, передаються саме через родиннi правила. Дуже жива i конструктивна спiврозмовниця, Вiра Вiкторiвна розповiла нам про спосiб життя Вiктора Глушкова, його вподобання та роль батька в сiм'ї.

- Серед дiтей вiдомих батькiв є популярною фраза: "Мене виховувала смужка свiтла пiд його дверима. Я йшов спати - вона свiтилась, я прокидався - вона свiтилась", - почала розповiдь панi Вiра. - Бувало, вiн спав по 4-5 годин, а потiм почав хворiти, тож поклав край недосипанню. Вiн змушував себе спати по 6 годин, але без зупинки працював. Нi секунди дарма не втрачав, дуже не любив, коли час вiдбирали. Заходив до лiфту, то вже роздягався, навiть за кухонним столом завжди сидiв iз книгою. За ним часто бiгали з паперами, запитаннями, i вiн навiть дорогою на поїзд устигав усiх вислухати i все пiдписати. Дуже любив риболовлю, iз другом Вiталiєм Деркачем (пiзнiше доктором фiзичних наук) на човнi плавав Днiпром. Кiлька разiв вони брали з собою родини, а в основному полюбляли вiдпочивати без жiнок. А якщо ми i їздили на вiдпочинок, то для батька це не було вiдпочинком, вiн сидiв на пляжi й писав чи вiд'їжджав кудись. Також любив футбол i хокей - приходив додому, й ми дивились iгри по телевiзору. У нас навiть є ключка, де розписалась уся "золота команда" ЦСКА. Вiн дружив з Валерiєм Лобановським. Кросворди iнодi розгадував. У мами завжди цiкавився, що нам до вподоби, i пiдшукував книги на ту тему. Вiн нiколи не привозив з-за кордону нi речей, нi коштовностей, але привозив книги та платiвки. До технiчних новинок у нього був просто дитячий потяг.

- Вашiй мамi, мабуть, нелегко було бути дружиною такого науковця?

- Мама вела всi домашнi справи. Коли тато пропонував їй вийти замiж (вони сидiли десь у тихiй мiсцинi на природi), вiн сказав: "Валю, ти розумiєш, що менi потрiбен дiм, який буде як фортеця. Мене весь час не буде. Я весь час працюватиму. Ти зможеш так, щоб вести всi домашнi справи?" Вона сказала: "Так". "Тодi, - говорить, - виходь за мене замiж". Тобто, вiн дуже добре розумiв, як усе це вiдбуватиметься. Моя донька, режисер кiно i телебачення, хоче зняти колись фiльм про бабусю - про її велику любов. Вона була дуже вiрним i вiдданим другом, людиною, яка до кiнця своїх днiв займалася батьковими справами i все, що могла, робила для нього. Мама була i порадником, i другом, i помiчником. Звичайно, їй було важко, бо вона i працювала - старшим викладачем механiки в харчовому iнститутi. Тобто, у неї було потрiйне навантаження - двоє дiтей i дiм, i робота батька, i ще й своя робота.

- Очевидно, професiя батька вплинула на вибiр професiї доньок?

- Сестра Ольга закiнчувала прикладну математику, а я - економiчну кiбернетику, тобто, я економiст. Ми закiнчували факультет кiбернетики, який, до речi, батько й органiзував. Коли ми навчались, були вiддiлення "прикладна математика", "економiчна кiбернетика" i "математична лiнгвiстика". Зараз там уже дещо по-iншому. Сестра живе у Москвi - вона завiдувач кафедри когнiтивної економiки Росiйського економiчного унiверситету iменi В.Г.Плеханова. Коли обирала професiю, батько сказав, що ким би вона не стала, у майбутньому людина, яка не знатиме iнформатики, не зможе працювати, тож у всякому випадку це треба закiнчити. Вiн чудово розумiв, як буде далi.

А моя дочка Вiта разом iз зятем - режисери. Але вони режисери монтажу, тобто, донька не боїться технiки. Уже з 9-10 рокiв вона сидiла за комп'ютером у нас удома. Тому вона чудово з ним ладнає. Творчi люди часто технiки бояться, а їй таке поєднання дуже допомагає.

- Чи був у пана Вiктора якийсь життєвий девiз? Може, улюблена фраза?

- Вiн узагалi був дуже веселою й товариською людиною, любив розповiдати iсторiї, жартувати. Однiєю з частих фраз була: "Щось труднощiв стало мало, нудно жити", а ще - "Не святi горщики лiплять". Вiн говорив, що головне - не боятися складних завдань i не втрачати безцiнного часу.

- Деякi джерела повiдомляють, що бабуся Вiктора Михайловича Єфимiя Петрiвна у 53 роки оволодiла грамотою саме для того, щоб впливати на життя маленького онука.

- Так, це правда. Вона й української мови його навчила, українських пiсень. I з ним багато займалась. Вiн був дуже комунiкабельним, умiв захопити людей. Коли вiн приїжджав з-за кордону, завжди збирав спiвробiтникiв iнституту i розповiдав, що i як. Я бачила подiбнi збори: люди сидiли навiть у проходах. Вiн розумiв людей, запалював їх, показував перспективу - i люди починали працювати, i їм усе вдавалося. Як розумна людина, вiн нiколи не давив на спiвбесiдника, не дивився зверхньо. Розумна людина завжди пiдiймає спiвбесiдника до себе, робить його окриленим.

- Ви неодноразово говорили, що Вiктор Михайлович читав книги всюди, коли виникало хоч трохи вiльного часу. Яким творам вiн надавав перевагу? Може, мав улюбленого автора?

- Вiн любив "Фауста" i знав його нiмецькою напам'ять. Навiть iз нiмцями колись сперечався щодо цього. Дуже добре знав росiйську поезiю, обожнював українськi пiснi - "Чорнобривцi", "Два кольори", "Дивлюсь я на небо".

- Чи була у Вiктора Глушкова улюблена мiсцина в Києвi? Може, якесь мiсце в Українi дуже любив?

- Київ дуже любив, вiн же не поїхав звiдси. I я люблю, ми всi тут патрiоти Києва. Вiн дуже любив природу бiля Днiпра, дуже хвилювався, коли робили Київське море. Зараз там пiдвищена вологiсть, повнiстю змiнився мiкроклiмат. А тодi там було казково. Днiпро й був його улюбленим мiсцем.

- Ваш батько став одним iз перших розробникiв комп'ютерної технiки. Яким був його рiвень у свiтовому контекстi? Яким був вплив його дослiджень на закордонну науку?

- Вiн приїхав до Києва пiсля того, як уже став усесвiтньо вiдомим вченим. Батько ще рокiв з 5-ти знав, що буде фiзиком або математиком. Це була його любов, вiн жити без цього не мiг. Тобто, вiн увесь час чимось займався. У родини мого тата була мрiя, щоб хтось iз сiм'ї одержав вищу освiту. Мiй дiдусь здобув її першим у Катеринославському (Днiпропетровському) полiтехнiчному iнститутi. Вiн був гiрничим iнженером, дуже багато часу вiддавав навчанню сина, судячи з усього, був хорошим педагогом. Ще тодi, у 30-тi роки, вони створювали радiоприймачi та першi телевiзори. Потiм вiн зробив керовану гармату, завдяки якiй можна було стрiляти пiд певним кутом, нахилом i влучати в цiль, тобто, це була електронна гармата. Це все вони робили разом. Тому вiн вивчив наперед багато посiбникiв iз фiзики, математики. Пiзнiше вiн хотiв вступити до Московського iнституту. Його не взяли тiльки через те, що вiн пiд час вiйни перебував на окупованiй територiї. Тодi вступив до Новочеркаського iндустрiального iнституту, паралельно навчаючись у Ростовському унiверситетi. Загалом вiн закiнчив 2 вишi за спецiальностями iнженер i математик.

Коли вiн був асистентом на кафедрi Уральського лiсотехнiчного iнституту, там працював Сергiй Миколаєвич Чернiков, один iз укладачiв посiбникiв з алгебри, вчений-алгебраїст. Тато взяв задачу Гiльберта. Сергiй Миколайович йому сказав: "Вiтю, та не чiпай ти її. Захистиш дисертацiю - потiм нею займатимешся". А тато дуже впертим був, говорить: "Буду займатись, i все, припала до душi, i все". Рiшення цiєї задачi вiн знайшов, коли вони йшли великою грузинською дорогою з походу з рюкзаками. У нього є спогади, де вiн говорить, що в його життi було дуже багато всього - i любов велика, i дружба, i зради, тобто, вiн дуже багато в життi пережив. Але таких емоцiй, як тодi, вiн говорив, не вiдчував нiколи. Це було для нього чимось нереальним, як божественне одкровення, як божевiльне щастя. "Так, я довго її оформлював, доводив, перевiряв, але це було вирiшенням задачi". I ось пiсля вирiшення цiєї задачi вiн увiйшов до числа кращих алгебраїстiв свiту. I, в принципi, вiн мiг би цим шляхом iти, бiльшiсть нинiшнiх науковцiв так би i зробила. Його вiдразу запросили до Парижа, вiн поїхав, познайомився iз генералом де Голлем.

До речi, цiкавий випадок: там його прийняли за шпигуна. Вiн мав дуже хорошу пам'ять, i ще з дитинства тренував її. Вiн мiг за лiченi хвилини прочитати 20 сторiнок тексту. А ще, коли читав книги, дуже любив малювати карти. Читав "Три мушкетери" i малював вулицi, що були маршрутом героїв, тому приблизно знав карту Парижа. Тож коли в Парижi шофер одного разу розгубився i не знав, куди їхати, батько йому пiдказав: прямо, направо, направо. Потiм серед спецслужб усього свiту ходив анекдот, що його прийняли за шпигуна, але французькi математики потiм сказали: "Та що ви, розумiти, про що вiн говорить, може людей з двадцять у свiтi, а от це все розповiсти й довести - неможливо".

Якщо вiн чимось займався, то вивчав усе фундаментально. Єдине запитання за все моє життя, на яке вiн не змiг вiдповiсти, було з генетики. Вiн не вчив генетику. Ми вивчали генетику в 9 класi, я їхала з ним у лiфтi й запитала. Наступного дня в нього на столi лежало багато книг iз генетики, вiн усi прочитав i все дiзнався.

Далi - пряма мова Вiри Глушкової

"ДУЖЕ БАГАТО ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ У РОСIЇ - ЦЕ УКРАЇНЦI"

Коли Вiктор Глушков приїхав до Києва, вiн був уже вiдомим математиком, але вирiшив змiнити напрямок своєї дiяльностi i почав працювати у лабораторiї Iнституту математики, де займався обчислювальною технiкою. Лабораторiєю керував Сергiй Олексiйович Лебедєв, який створив першу в континентальнiй Європi електронно-обчислювальну машину - МЕЛМ (Мала електронна лiчильна машина). I в той час, коли вiн тiльки створив цю машину, його забрали до Москви. Тодi всiх забирали. Тому коли кажуть, що у нас в Українi розумних мало, насправдi це не так. Дуже багато видатних людей в Росiї та в iнших країнах - це вихiдцi з України. Вiктор Михайлович прийняв невелику лабораторiю, де було 15 працiвникiв i стояла машина МЕЛМ. Надалi все, що було створено в Iнститутi кiбернетики, не обходилось без керiвництва Глушкова, багато було i його власних iдей.

У 2012 роцi ми святкували 50-рiччя машини "Днiпро". Це була перша напiвпровiдникова машина в СРСР, яка була створена Глушковим i Б.М.Малиновським (ветераном обчислювальної технiки, членом-кореспондентом НАН України, академiком Мiжнародної Академiї iнформатизацiї). На цiй машинi в 1972 р. здiйснювалося вiдображення на екран першого радянсько-американського космiчного польоту "Союз-Аполлон". Згодом Iнститут кiбернетики робив автоматизацiю НВО Корольова.

ПРО ВАЖЛИВIСТЬ ЦИФРОВОГО СУВЕРЕНIТЕТУ

Ще однiєю роботою, що вiдбувалась пiд керiвництвом Глушкова i в якiй вiн був пiонером, стала лiнiйка машин "МИР". Це були першi персональнi комп'ютери. Iнститут кiбернетики виробляв усе: там був експериментальний завод, конструкторське бюро, створювалися системи, писалися програми, були теоретики, якi створювали i писали алгоритми, якi доводили теореми i т.д. Був повний контроль. Зараз це називається дуже модними словами - "цифровий суверенiтет". Чому це важливо? Тому, що бiльшiсть фiрм, якi у нас працюють - або обслуговують захiднi бренди, або працюють на аутсорсинг. А внутрiшнього IТ-продукту в нас мало, i ця проблема в нацiональному масштабi не розглядається. А цифровий суверенiтет - це коли в країнi створюється все, починаючи вiд елементної бази, залiза, системних та прикладних програм. Мають бути власнi операцiйнi системи, свої програми, включаючи пошуковики, антивiруснi системи i т.п. А важливо це тому, що в будь-якiй програмi може бути "закладка", i в будь-який критичний момент може бути виведено з ладу ядернi станцiї, електростанцiї, газопроводи i т.п. Ними ж усiма керують комп'ютери. А оскiльки програмнi "закладки" не нашi, перевiрити все ми не зможемо. Що найсмiшнiше - у 60-тi роки не те що Україна, а навiть окремий Iнститут кiбернетики володiв повним цифровим суверенiтетом, тобто, вiн створювався пiд цей суверенiтет, щоби ми нi вiд кого не залежали. Тодi наша країна мала це, а зараз не має. У київському Iнститутi кiбернетики було закладено практично всi напрямки, якi зараз розвиваються, - штучний iнтелект, оптимiзацiя, автоматизованi системи, загальнодержавнi системи, паралельнi обчислювання, суперкомп'ютери.

"ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА АВТОМАТИЗОВАНА СИСТЕМА УПРАВЛIННЯ" -"ЕЛЕКТРОННИЙ УРЯД"

Згодом однiєю з найголовнiших робiт Вiктора Глушкова, за що, зокрема, Мiжнародне комп'ютерне товариство (IEEE Computer Society) присудило йому медаль "Пiонер комп'ютерної технiки", стала робота "Теорiя цифрових автоматiв". Коли вiн прийшов у кiбернетику, створення комп'ютерiв було скорiш мистецтвом, нiж наукою. Глушков створив для цього математичну базу саме завдяки теорiї автоматiв. За допомогою цiєї теорiї сьогоднi i створюються комп'ютери. Можна сказати, що в кожному сучасному комп'ютерi є частинка Вiктора Михайловича Глушкова.

Наступним величезним проектом стало створення Загальнодержавної автоматизованої системи управлiння економiкою (ЗДАС). Це була дуже драматична iсторiя. Вперше про можливiсть створення такої системи написали московськi вченi ще в 50-х роках. Але реально розробляти, створювати та просувати цей проект почав лише Глушков. Саме Глушков змiг пройти шлях вiд iдеї до створення реальної системи, паралельно зi створенням iндустрiї iнформацiйних технологiй, без якої цей проект був би неможливим. Саме тому Глушкова вважають засновником iнформацiйних технологiй України. Уряд СРСР тодi був далеким вiд кiбернетичних проблем. Тому, коли Глушков став пропагувати цю систему, вирiшили пiти на хитрiсть: домовилися з рiзними комсомольськими органiзацiями наукових установ, щоб тi провели збори i написали листа до уряду, що необхiдно створити таку загальнодержавну систему. Проект було написано у 1964 роцi, але, на жаль, його не було прийнято. Його дали на доопрацювання в ЦСУ (Центральне Статистичне Управлiння), а потiм - в Держплан. I так це й залишилось майже на паперi, хоча Вiктор Глушков боровся за проект, бо розумiв, що змiни в сторону автоматизацiї державного управлiння на всiх рiвнях є необхiдними. А почалась друга хвиля ЗДАС з вiйськової галузi. Коли американська мережа Arpanet вийшла з пiдпiлля, у нас захвилювались. Покликали Глушкова, сказали: "Робiть". Ось з того часу, десь з 69-го року, це отримало назву "загальнодержавна автоматизована система управлiння". I Криворiжсталь, i Запорiжсталь, i Миколаївський суднобудiвний завод тощо, бiльшiсть українських заводiв були автоматизованi за допомогою Iнституту кiбернетики. Нещодавно ми слухали на семiнарi доповiдь кандидата технiчних наук Д.В.Караченця, де вiн розповiдав про те, що всi магiстральнi нафтопроводи Радянського Союзу теж автоматизував Iнститут кiбернетики. I до сьогоднi багато що з цього працює. Ми навiть не пiдозрюємо, наскiльки багато було зроблено. Ми не рекламуємо своєї iсторiї, не говоримо про цi досягнення, ми звикли, що все - з Америки. А жаль, тому що насправдi це не так.

В Українi практично немає жодного великого заводу, до якого не мав би стосунку Iнститут кiбернетики. Кiлькiсть виконаних тодi робiт просто приголомшує. Кiлька рокiв тому ми почали вивчати архiви, i досi вдалось проаналiзувати лише невелику частину.

Словосполучення "електронний уряд" в Європi почали використовувати тiльки в 90-х роках, i то лише для органiв управлiння, а у нас ЗДАС створювалась для всiєї економiки, включаючи й органи управлiння. Правда, це були зовсiм рiзнi пiдходи, бо в Радянському Союзi тодi була планова економiка, а в капiталiстичних країнах - приватна власнiсть i комерцiйна таємниця.

НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО IМЕНI ГЛУШКОВА

Наукове товариство iменi В.М.Глушкова було створено, перш за все, для дослiдження iсторичних питань. Потiм стало зрозумiло, що однiєї iсторiї мало. Це одна або двi подiї на мiсяць, наради, збори, ювiлеї i т.д., але все це пов'язано з сучаснiстю, тому бiльше уваги почали придiляти сьогоденню. Проект розвивається успiшно, група постiйно поповнюється. Бiльше за все ми вивчали iсторiю ЗДАС. Нещодавно в Росiї вийшло двi монографiї про ЗДАС, була захищена перша дисертацiя з iсторiї ЗДАС в МДУ (Москва, Росiя), захищено двi дипломнi роботи по ЗДАС в НТУУ "КПI". До нас приїжджали з унiверситету Талси, дивилися документи, архiви, збираються писати книгу про ЗДАС англiйською мовою. А в спiвтовариствi у нас видiлилося кiлька напрямкiв: iсторiя, сучаснi роботи з електронного уряду, проблеми розвитку iнформацiйного суспiльства. В нас є свiй сайт, своя сторiнка на Facebook, щомiсяця проходять семiнари в київському Будинку вчених.